Ось такий він, руський мир

"Руський мир" - звучить дуже сильно та виправдовуюче. Гарна обгортка виправдання слабкості, аморальності та нікчемності своїх дійсних намірів. Руський мир, який дуже солодко звучить для всіх, хто хоче закрити очі на факт повномасштабної війни. Дуже добре виправдання вбивства для купки звірів. Втім, це ж росія, в якій все виглядає логічно зовні, гнило зсередини.

Росіяни знають, як це, репресії, заради "миру". Як це, знищення опозиции, заради "благої цілі та розцвіту країни". Ви все прекрасно розумїєте, але не хоче приймати ту правду, яку коїте власноруч. Ви боїтеся бути чесним перед собою, що ця війна - результат дій кожного росіянина: матері, сина, батька, дружини.

Ви це все прекрасно розумієте, але додержуєтесь вигідної позиції. Але ця кров на ваших руках. Як то жити з цим відчуттям?

Ваш мир про те що росія вторглася та принесла війну на нашу землю.
Ви, орки, кажете що прийшли принести мир.
Але мир війною не досягається.
Тип паче, собачий мир.

Мир, в якому одну половину міста бомблять ракети.
Мир, в якому іншу половину міста розграбляють мародери.
Мир, в якому не працює інтеренет та зв'язок, щод зателефонувати рідним.
Мир, в якому з'являється Луганет, але зникає честь і гідність кожного приплічника війни.
Мир, в якому бомбардують пологовий будинок, школу та лікарню.
Мир, в якому люди ходять в гості до бомбосховищ.
Мир, в якому жінки російських воїнів просять вкрасти с України новий ноутбук. Начебто це поїздка до супермаркету.
А вам потрібен такий мир?

Але цей пост зовсім НЕ про мир.
Цей пост про ненависть до всіх причетних в війні в Україні.
Ненавиджу вас стільки разів, скільки ракет та куль було випущено вами.
Ненавиджу вас стільки разів, скільки людей були змушені покинули свої будинки.
Ненавиджу вас стільки ж, скільки людей не можуть покинути свої домівки через обстріли.
Ненавиджу за те, що ви називаючись братнім народом, ховали автомат за спиною.
Ненавиджу кожної хвилини, за той вибір, що ви продовжуєте робити.
Ви не заслуговуєте бути на цій землі. Ви нікчемні.
Ненавиджу, і мені вас не шкода. Шкода, що ви зайшли так далеко, але все одно нас так і не зрозуміли.
Ви прийшли сюди, щоб щось у нас забрати. Але, те, чого вам бракує - забрати неможливо.
Саме іронічне те, що ця війна закінчиться, а ви уйобками так і залишитесь на все життя.
Ганьба - бути таким росіянином.
Вам цього ніхто ніколи не пробачить.

Хіба один божевільний може так дешево розпоряджатися вашими життями, начебто вони нічого і не варті? Хоча, мабуть, життя тих, хто свідомо йде "чтоб пострелять", дійсно, нічого не варті.

Ваші дії вбили мою віру в людство.

Зрада - це завжди боляче. Проте і це ми переживемо. Ви б тільки знали, які люди живуть в цій країні. Якби ви хоч наполовину були схожими на людей України, то вже давно б змогли стати щасливими.

В такі скрутні часи, і починаешь розуміти, що за люди тебе оточують.
І тепер я розумію, як це, бути навколо Людей, Людей з великої літери.
Людей, котрі захищають, евакуюють, здають кров, волонтерять, рятують тварин, продовжують працювати.
Людей, що не перестають вірити і вселяти віру, як би важко зараз це не було.
Людей, що допомагають один одному: їжею, оселею, словом.
Компаніям, що продовжують працювати, платити податки та підтримувати економіку країну.
Пишаюся вами. Отакі ви, супергерої реального світу.

Мені пощастило народитися в Україні. Я пишаюся кожним з вас.
Завдяки вам моя віра в людство повернулася знову.

Це мій перший пост на українській мові.
Пост не про те, щоб переконати когось почати робити хороші речі. Для хороших речей не потрібно когось переконувати.
Це пост самому собі.
Щоб пам'ятати...

Раніше я не розділяв українців, росіян. Я поважав кожного. Більшість моєї аудиторії була з росіі. І багатьом я допіг, створюючи контент, відповідаючи на питання на електронну пошту. Але ви всі нас обдурили. Обдурили через те, що ми довіряли вам більше ніж ви заслуговуєте.

Ось, наприклад лист від одного з тварин підписників.
Тому, як ви вже добре знаєте: "Русский военный корабль, иди нахуй".

Слава Україні!